Микола Неплюєв був саме тією людиною, яка випередила свій час. Він заснував нову модель підприємництва, ставши ідейним натхненником Трудового Хрестовоздвиженського братства. Поміщик і меценат не тільки не розтратив багатства, дані йому при народженні, але й значно примножив їх. Його головний талант полягав у тому, щоб своєю діяльністю зробити щасливими багатьох людей, чия праця була запорукою успіху спільної справи. Більше на sumy-future.com.ua.
Провідні ідеї Миколи Неплюєва та створення Трудового братства
Майбутній громадський діяч народився в селищі Ямпіль на теперішній Сумщині, а раніше Глухівського повіту в Чернігівській губернії. 1881 року чоловік закінчив академію та повернувся в рідні місця. Для проживання та трудової діяльності Микола Неплюєв обрав хутір Воздвиженський. Він мав передову ідею створення робочої школи, випускники якої мали б стати справжніми фахівцями виробництва та сільського господарства. Тому молодий поміщик просив свого батька надати йому кошти на її розвиток. Микола отримав їх. Він організував виховання десяти дітей з небагатих родин.
4 серпня 1881 року була створена школа у Воздвиженському. У ній вчились хлопчики. А через 10 років, у 1891 році, меценат створив Преображенську школу для дівчаток. Випускники та випускниці цих обох закладів створили Трудове Хрестовоздвиженське братство, яке під патронатом Миколи Неплюєва мало власну економію. 1901 року поміщик передав усі свої багатства братству. Він залишився не тільки його керівником, але й ідейним наставником. Адже крім економічної незалежності, братчики мали свою релігійну ідеологію, засновану на засадах взаємоповаги та рівності кожного члена братства.
Принципи господарювання економії Трудового братства Миколи Неплюєва
Хрестовоздвиженське братство працювало само на себе. Усі природні набуті багатства його члени вчились у свого наставника, Миколи Неплюєва, помічати, цінувати та правильно і раціонально використовувати. Якщо був ліс, то розвивалось будівництво. Братчики посадили фруктовий сад, тож освоїли знання та майстерність перероблення фруктової сировини. Земля не стояла порожня, її обробляли самі члени братства. Для ремонту сільськогосподарського інструменту під керівництвом Миколи Неплюєва діяв ливарно-механічний завод. Також працювали цукровий, винокурний, лісопильний заводи, і підприємство з випалювання вапна.
Усі заводи були поєднані розвиненою транспортною інфраструктурою. З 1895 року відкрилася вузькоколійна залізна дорога сполученням Ворожба – Зернове. А з 1907 року почав діяти магістральний шлях Москва – Київ.
Братство розвивало артільну працю. Це була своєрідна громада, яка мала спільний капітал. При обмеженій кількості засобів братчики намагалися виробляти якомога більше якісної продукції. Органом правління була господарська дума. Члени братства поділялися на братські родини, які мали власних старшин. Ці сім’ї носили назви малих артілей. У них панувала повага до спільної справи.
Минуло багато років, але і досі Трудове братство Миколи Неплюєва є яскравим зразком господарського устрою успішного підприємництва.