У Сумах працює новий незвичайний коворкінг. Ми звикли, що коворкінг – це місце для роботи фрілансерів, компаній та людей, які працюють віддалено. А тут можна випити кави і навчитися шити. Швейне кафе “Шиншила” позиціонує себе як єдиний в Україні коворкінг такого типу. Більше на sumy-future.com.ua.
Історія створення кафе-коворкінгу
Тетяна більше року виношувала ідею створення коворкінгу, де люди могли б у приємній та творчій атмосфері обмінюватися досвідом і знаннями. Коли її концепція була сформульована, вона почала шукати назву для свого кафе. Одна зі знайомих запропонувала їй назву “Шиншила”, а на відкриття, яке відбулося на Різдво 25 грудня 2019 року, подарувала їй пухнастого друга. З того часу вони стали нерозлучними. Тетяна лагідно називала його Сашка, адже це ім’я, на її думку, йому дуже личило.
На створення такого місця її надихнула французька колега. Тетяна не була у Франції, але в епоху інтернету можна подорожувати світом через екран комп’ютера. Саме так вона натрапила на історію схожого французького закладу. У своєму інтер’єрі вона прагнула максимально зберегти французький колорит і настрій Провансу, обравши біло-лавандові кольори, що, можливо, також були натхненні цим регіоном. І коли відвідувачі заходили у кафе то їх стало привітно зустрічати одне юрке і пухнасте створіння – шиншила, на ім’я Олександр.
Концепція закладу “Шиншила”
“Шиншила” – це не просто коворкінг, а й відкритий простір, де можна орендувати швейне обладнання. Власниця закладу допомагала гостям опанувати цими навичками. Тут також можна було насолодитися чаєм, кавою та печивом, які створювали затишну атмосферу для відпочинку. У цьому кафе можна було буквально “купити” час. За ці гроші можна було отримати доступ до різних швейних машин і всього необхідного обладнання. Можна було працювати самостійно або скористатися послугами професіонала з багаторічним досвідом.
Тетяна Скакодуб вважає, що швейна справа – це частина української культури. Її бабусі та прабабусі вміли шити та вишивати, а також самостійно виготовляли тканину. Це знання не повинно зникнути. Вона прагнула відродити автентичні традиції і радо вітала відвідувачів у своєму закладі. Тетяна дотримувалась думки, що навчитися шити може кожен, незалежно від наявних здібностей або знань про матеріали та викрійки. Головне – прийти і спробувати.
На обладнанні, яке було встановлено в кафе, можна було шити різноманітні вироби – від легенької мереживної білизни до масивного верхнього одягу. Відвідувачі могли приходити зі своїми ідеями та втілювати їх на місці, а також брати участь у майстер-класах для вдосконалення своїх навичок. Заходи, організовані кафе-коворкінгом, підходили як для новачків у швейній справі, так і для досвідчених майстрів, які завжди могли дізнатися нові цікаві факти, лайфхаки та важливі нюанси роботи. Швейне кафе було розташоване неподалік ТЦ “Мануфактура” в Сумах.
Вік відвідувачів коворкінгу
Вік відвідувачів кафе був дуже різноманітним. Наймолодшій учениці було всього шість років. Діти виявляли великий інтерес до швейної справи, і серед гостей кафе була дівчинка, яка у свої шість років досить вправно опанувала роботою на швейних машинках. Власниця закладу зазначала, що успіх у навчанні залежав від кожної конкретної дитини. Вона підкреслювала, що навички шиття є важливими для кожної людини. Наприклад, можливість самостійно пошити собі сукню, підшити штани або відремонтувати одяг, без звернення до ательє, робить процес більш швидким і доволі економним.
Власниця продовжувала працювати швачкою, оскільки це було її покликання. Вона здобула освіту в цій сфері та мала значний досвід. Однак вона усвідомлювала, що пошиття сукні в ательє може бути досить дорогим і не кожен може це собі дозволити. Для неї кафе стало віддушиною – місцем, де вона могла відчути себе щасливою, знайти натхнення і поділитися своїми знаннями з іншими. Це місце стало особливим простором, яке привертало увагу та надихало багатьох, створюючи дружню атмосферу для всіх відвідувачів, незалежно від віку.