У невеликому селищі Свеса в 90-х роках достатньо довгий час працював місцевий телеканал «Синя криниця» під керівництвом ідейного натхненника Олександра Козюлі. Усі актуальні події в містечку були під пильним оком телекамери. Телебачення показувало власні програми, тематичні репортажі, були навіть прямі ефіри. Як же вдалося втілити в життя задум. Більше на sumy-future.com.ua.
Творчий шлях майстра та його команди
Олександр Козюля був і відеоінженером, і оператором, і керівником місцевого телебачення. Він стояв біля джерел каналу «Синя криниця». Тому, звичайно, варто прослідкувати історію виникнення ідеї його створення у майстра.
1965 року бабуся купила юному Сашкові першу в його житті кінокамеру. Хлопець з ентузіазмом поставився до подарунка. Він ще не знав, що саме з ним робити, проте хотілось створити щось художнє, рухоме, живе. Юний аматор із друзями вирішили знімати «Трьох мушкетерів». Вони змайстрували костюми, а замість коней використали велосипеди. Так формувалися основи творчого смаку Олександра Олександровича.
Свеський Палац культури, де почала діяти студія «Синьої криниці» свого часу підпорядковувався заводу. Олександр Козюля з командою домовилися про покупку доброї напівпрофесійної відеокамери. Знайомий з Глухова підказав, як зробити трансляцію телеканалу. Ентузіасти під’єднали ретранслятор до відеомагнітофона. Плівку постачало шосткинське підприємство «Свема». Автором заставки каналу став Михайло Охотніченко. Назва ж телекомпанії походила від місцевої пам’ятки природи – кришталево чистої лісової криниці біля Свеси.
Спочатку «Синя криниця» показувала концерти, які знімав Олександр Олександрович. А згодом почали робити тематичні програми. Записували студію, працювали на локаціях. А дебати кандидатів на посаду селищного голови виходили в прямому ефірі. «Синя криниця» також мала своїх ведучих, які були впізнавані глядачами.
Останні роки існування «Синьої криниці»
На початку 2000-х років у черговий раз змінилося керівництво місцевого свеського заводу. Його нова дирекція перестала платити за апаратуру, і відеокамеру відібрали. Звісно, можливості знімати та транслювати передачі в Олександра Олександровича з командою вже не було. Тому 2003 рік став останнім для «Синьої криниці».
Олександр Козюля не міг обійтися без улюбленої справи. Не було жодного заходу у Свесі, який би він не знімав власними силами. Тому майстер створив ютуб канал «Свеса. Літопис», на якому виходили усі його записи. Це зйомки концертів, сюжети, інтерв’ю з історії рідного селища. На жаль, 2024 року Олександра Олександровича Козюлі не стало. Але пам’ять про нього залишилась у численних роботах майстра.
Глядачі з цікавістю та вдячністю переглядають усе те, що знімалось для них. Але все це мало джерела. Олександр Козюля не любив говорити про себе чи показувати свою роботу поза кадром. І якби не було перших кроків, зроблених ним та його колегами у підкоренні телебачення в Свесі, то не було б і цілісної історії, показаної на екрані.