На півночі Сумщини, на самому прикордонні, розташоване маленьке, але колоритне село Марчихина Буда. Зараз воно потерпає від обстрілів, але в ньому залишаються місцеві жителі. Вони зберігають любов до рідного краю і пам’ять про його історію. Були часи, коли в селі побудували величні храми. Більше про них читайте далі на sumy-future.
Перші згадки та початок існування
В історичних джерелах населений пункт Марчихина Буда вперше згадується в 1660 році. Маленьке торгівельне містечко стали так називати через те, що тут жила і працювала дружина литовського дворянина Марка Кімбари Марчиха. Вона виварювала поташ і смолу. Частина назви «Буда» походить від найменування лісового підприємства для видобутку цієї сировини. Так подібні фабрики називалися на той час.
У ХІХ сторіччі у селі був річковий млин, винокурний та маслобійний заводи. В 1876 році у сусідній Свесі поміщик Микола Неплюєв побудував механічний завод, який тоді ще мав вигляд майстерні. 56 жителів Марчихиної Буди працювали на ньому. Застосовувалася важка ручна праця, яка виснажувала людей.
Мальовниче село Марчихина Буда знаходиться біля великого соснового лісу та річки Кочурівки. Від кордону з Росією його частково відділяє болотиста місцевість. Найближчими сусідами є села Руденка та Дем’янівка, селище Свеса.
Багата природа та ресурси краю сприяли розвитку в ньому різних виробництв. Тому і архітектура стрімко розвивалася.
Старовіри та зруйновані унікальні храми
З 1720 року в Марчихину Буду з різних населених пунктів Росії почали сходитися старовіри-розкольники. Вони вели в селі торгівлю. Вони побудували церкву з дзвіницею. В 1828 році у пожежі згорів храм та 80 будинків місцевих мешканців. Після цього старовірам було заборонено жити в селі, і вони перейшли в сусідню Родіонівку.
З 1770 року в селі діяли два собори: Іоанівський та Миколаївський. У ХVIII сторіччі в церкві було 1642 прихожанина, а в ХІХ – 3502. 1876 року в Марчихиній Буді започаткували церковну школу. В ній навчалися близько 40 учнів. Термін навчання складав три роки. Вивчали під наставництвом священника Закон Божий, російську та слов’янську мови. 1907 року побудували нову школу. Її один поверх спорудили з дерева і обклали цеглою. Навчання в школі тривало сім років. Тож розвиток релігійних архітектури та освіти виявилися тісно пов’язаними.
Іоанівська церква розташовувалась на місці більш пізнього шпагатного виробництва. Коли храм зносили в 1960-х роках, у фундаменті виявилася плита з каменю. На ній було написано, що релігійна споруда створена завдяки старості та жителям, а дошка перенесена з Дем’янівського монастиря 1762 року.
17 червня 1871 року дзвіниця Миколаївського храму була зруйнована нищівною дією урагану.
Час та людські дії безжально знищили видатні архітектурні споруди минулого. Зараз їх можна побачити тільки на фотознімках. Але мужні люди, які продовжують жити в селі попри складну ситуацію, зберігають і передають із покоління в покоління славетну історію рідного краю.