На відміну від монументальних кам’яних фасадів, народна дерев’яна архітектура вирізняється особливою чесністю й поетичністю, де кожен будинок має власне обличчя. На Сумщині ця традиція втілилася в дивовижному явищі — різьбленому дерев’яному мереживі, що прикрашає лиштви, віконниці, карнизи та причілки традиційних хат і міщанських садиб. Ці орнаменти були не просто декоративним елементом чи проявом майстерності місцевих теслярів, а й своєрідною обереговою мовою, у якій через солярні знаки, рослинні візерунки та геометрію зашифровано уявлення про світобудову. У 2020-ті ця крихка спадщина швидко зникає під шарами пластику та відсутності догляду, втрачаючи разом із різьбленими деталями унікальні сторінки нашої культурної пам’яті. Про це можна детально почитати на sumy-future.com.ua.
На перетині Слобожанщини й Полісся: як формувалася народна архітектура краю
Традиційне житло Сумщини ніколи не було однотипним: воно виростало на стику двох виразних культурно-історичних регіонів. Більша частина області належить до Слобожанщини з її відкритими просторами та глинобитними й каркасними хатами, тоді як північні райони тісно пов’язані з Поліссям і Сіверщиною, де головним будівельним матеріалом здавна залишалося соснове та дубове дерево.
Як зазначають дослідники Тетяна Космина та Ірина Ткаченко в «Енциклопедії сучасної України», локальні будівельні техніки напряму залежали від доступних природних ресурсів. Майстри комбінували зрубні та каркасні конструкції, пристосовуючи будівлі до місцевого клімату. Ключовим прагматичним елементом кожної хати було піддашшя — широкий винос даху, що захищав стіни від злив та снігових заметів.
Однак українські теслярі рідко зупинялися лише на утилітарній функції. Практичні інженерні вузли поступово перетворювалися на мистецькі акценти: випусти балок прикрашали геометричними різьбленими карбами, а масивні дерев’яні опори піддашшя набували вишуканих фігурних обрисів. Саме цей синтез конструктивної доцільності та естетичного чуття проклав шлях до виникнення унікального явища, яке називають дерев’яне мереживо Сумщини. Завдяки цьому навіть найпростіша сільська чи міщанська садиба отримувала завершений фасад, де кожен вирізаний елемент мав чітко визначене місце та пропорцію.

Лиштви, віконниці та надвіконня: анатомія декоративного обрамлення
Головним акцентом, який визначає характер традиційної будівлі, завжди залишалося обрамлення віконних отворів. Воно виконувало подвійне завдання: захищало вразливі конструктивні стики від негоди та формувало художній образ всієї споруди. Конструкція віконного декору складалася з трьох ключових елементів:
- Лиштви — вертикальні та бічні планки, що закривали технологічні щілини між зрубом і віконною рамою. Майстри прикрашали їхні краї зубчастими, хвилястими або геометричними вирізами, створюючи ефект невагомості.
- Надвіконня (сандрики) — верхня частина обрамлення у формі трикутного фронтону, вигнутого карниза чи мініатюрного дашка. Вони відводили дощову воду від шибок і виступали осередком найскладнішого ажурного різьблення.
- Віконниці — суцільні стулки, які захищали оселю від спеки, зимових завірюх і сторонніх очей. Їх оздоблювали накладними ромбами, розетками та контрастним фарбуванням, що виділяло об’єм деталей на тлі стін.
Усі ці елементи діяли як єдиний архітектурний ансамбль. Чіткі пропорції, ритмічне повторення візерунків і колірні акценти підпорядковувалися загальній симетрії фасаду. Завдяки цьому дерев’яна архітектура Сумщини отримувала свій упізнаваний обрис, де кожен будинок вирізнявся власною індивідуальністю.

Геометрія, рослинні мотиви та невідомі символи
Оздоблення лиштв і віконниць на збережених дерев’яних будівлях рідко буває випадковим набором декоративних елементів. В основі фасадної різьбленої композиції зазвичай лежить чітка геометрія: симетрія, ритмічне чергування однакових фігур та контраст форм. У різьбленні найчастіше трапляються ромби, трикутники, квадрати, зубчасті вирізи, розетки та хвилясті лінії.Чимало цих орнаментальних мотивів перегукуються з традиційною українською вишивкою й ткацтвом. Спільність відчутна передусім у принципах побудови композиції: лінійному повторенні геометричних блоків та створенні дзеркальних візерунків. Така спорідненість цілком природна, адже народні ремесла існували в єдиному культурному просторі, і майстри переносили знайомі символічні й декоративні прийоми з текстилю на деревину.
Важливе спостереження щодо цієї паралелі зробила дослідниця Анна Мельник. Вона підкреслила, що окремі сумські надвіконня й віконниці сприймаються як дерев’яна проєкція текстильного орнаменту. Зокрема, ромбоподібні фігури традиційно пов’язують із родинно-землеробською символікою — засіяним полем, зерном та родючістю ґрунту.
Подібні асоціації дозволяють розгледіти за зовнішнім різьбленням глибокі народні уявлення про простір і захист оселі. Водночас етнографи наголошують: не кожен геометричний знак варто трактувати як сакральний код. Окремі елементи вибиралися теслями суто з прагматичних чи естетичних міркувань — залежно від доступних різців, текстури дошки або задуму майстра. Саме тому дерев’яна архітектура Сумщини потребує зваженого дослідницького підходу, де зіставлення з іншими ремеслами доповнює, але не замінює документального вивчення пам’яток.

Суми: де шукати збережені зразки дерев’яного мережива
Може здатися, що різьблені лиштви залишилися лише у фондах музеїв чи на архівних світлинах. Але у приватному секторі та на старих вулицях Сум досі можна натрапити на автентичні фрагменти фасадного декору. У ході міського моніторингу дослідниця Анна Мельник виявила цілу низку характерних об’єктів у різних районах обласного центру:
Вулиця Іллінська та вулиця Металургів — тут зафіксовано залишки надвіконних конструкцій із характерними фігурними завершеннями.
- Вулиця Британська — збереглися надвіконня, які частково перекриті пізнішими цегляними нашаруваннями під час перебудов.
- Райони Автовокзалу та Центрального ринку — уціліли віконниці з дугоподібними верхніми крайками, накладним геометричним різьбленням і фрагментами давнього фарбування.
- Вулиця Засумська — задокументовано окремі елементи традиційного дерев’яного обрамлення вікон.
Ці локації показують, наскільки варіативним було декоративне мистецтво навіть у межах одного міста. Водночас науковці застерігають від узагальнень: наявні будівлі належать до різних періодів, а для їх точного датування необхідні фахові обстеження, опрацювання генеральних планів та архівних джерел.
Саме тому якісна фотофіксація таких фасадів стає критично важливою. На жаль дерев’яна архітектура Сумщини поступово втрачає свій первинний вигляд під підшиванням сайдингом, утепленням чи встановленням металопластикових вікон, тому кожен збережений кадр запевняє фіксацію нашої культурної пам’яті.

Безіменні майстри: про почерк і народну традицію
За кожною мереживною лиштвою чи фігурним надвіконням стояла конкретна людина, яка досконало володіла сокирою й різцем, мала відчуття пропорцій та розуміла матеріалознавчі нюанси деревини. На відміну від дипломованих архітекторів, сільські та міські теслярі практично ніколи не залишали авторських підписів на фасадних деталях.
Їхні імена здебільшого залишалися лише в усній пам’яті родин чи сусідів. Навички найчастіше передавалися від батька до сина або опановувалися під час артільної праці. Водночас системні шляхи спадковості цього ремесла на Сумщині досі залишаються відкритою темою для дослідників та етнографів.

Чому дерев’яне мереживо зникає?
Збереження народної дерев’яної спадщини є надзвичайно крихким процесом: фасад може втратити автентичність миттєво під час побутового ремонту, коли зношені лиштви міняють на пластик чи ховають під сайдингом. Окрім природного зносу деревини від вологи й сонця, занепад пришвидшується знелюдненням сіл та прямими руйнуваннями від обстрілів у прикордонних громадах. Більшість таких будинків не мають офіційного пам’яткоохоронного статусу, тому фіксація та фотодокументування кожного збереженого елемента залишаються єдиним способом уберегти дерев’яну архітектуру Сумщини від остаточного забуття.