Наприкінці ХІХ століття на Сумщині з’явилися перші автомобілі з паровим двигуном. Їх власниками були заможні містяни, підприємці та відомі люди. Далі на sumy-future.com.ua.
Щасливі власники «моторів»
Одними з перших власників машини стали підприємці Ліщинські, яким належав Кияницький цукровий завод, до того ж вони були родичами тих самих Харитоненків, відомих на всю Сумщину меценатів та цукрозаводчиків. Чи водив автомобіль Микола Ліщинський – невідомо, але він мав власного водія на прізвище Лебедєв, який працював на нього з 1904 року.
А ось син власника Кияницького палацу та цукрового заводу, Іван, був затятим автолюбителем і гонщиком. Сучасники згадували, що спадкоємець «солодкого бізнесу» міг розсікати по не надто хорошим місцевим дорогам 80 км/годину.
У 1910 році Ліщинські мали власний автопарк з машинами різних марок – «Мінерва», «Берліє», «Пежо» та ін.
З появою на дорогах Сумщини нових засобів пересування, міській думі додалося «головного болю». Чиновникам довелося розробляти та впроваджувати правила дорожнього руху.
Права та обов’язки автолюбителів
Навесні 1908 року Сумська міська дума ухвалила «Обов’язкові постанови про порядок їзди на велосипедах та автомобілях у місті Суми». Так, згідно документа, всі машини треба було зареєструвати у міській управі. Власники транспортних засобів натомість отримували номери, на яких зображався герб Сум. Автомобілістів зобов’язали сплачувати спеціальний збір, що визначався в залежності від наявних кінських сил авто. Також були суттєві обмеження швидкості руху. Дозволялося розвивати швидкість до 12 км/год. (11 верст на годину).
Слідкувати за дотриманням ПДР доручили городовим. Типовими тогочасними порушеннями: зіткнення с гужовим транспортом, перевищення швидкості, водіння в стані алкогольного сп’яніння, наїзди на пішоходів.
З 1910 року продаж автомобілів стає прибутковим бізнесом. Цей напрямок діяльності не міг обійти стороною і Суми. Так першим концесіонером-монополістом з продажу на Сумщині автівок американської компанії «Митчель» («Mitchell-Lewis Motor Co») став власник сумської електростанції, електротеатру та до того ж ще й автосалону Едуард Кайданський.
Його підприємство з продажу авто знаходилося поруч із земським банком (зараз – Палац дітей та юнацтва) і міською ратушею. Окрім машин зазначеного вище бренду він реалізовував всесвітньо відомі «Форди» й французькі автівки компанії «Даррак», закордонну моторну оливу й запчастини та навіть моторні човни власного виробництва.
У 1913 році у Кайданського з’явилися перші конкуренти. Так, власник чавунолитійного, землеробських знарядь і машин заводу Погуляйченко реалізовував «Бенци», а власник аптеки на прізвище Янковський продавав шини компанії «Мішлен» та володів автомобільною майстерню Геренштейна в будинку Ісакової за Линтварьовським мостом.
Об’єднання однодумців
Сумські автомобілісти-представники місцевої еліти були членами різних автоклубів, але подібної організації саме в на Сумщині бракувало.
Восени 1912 року сумські автолюбителі об’єдналися в Сумський автомобільний клуб і розробили статут товариства.
Документ дозволяв організації влаштовувати автозмагання, відкривати майстерні, проводити лекції й виставки, відкрити навіть автошколу з правом видачі дипломів; набувати рухоме й нерухоме майно; займатися видавничою діяльністю, досліджувати стан доріг та подавати клопотання щодо їх удосконалення, виписувати з-за кордону автівки та запчастини до них тощо. Членам Клубу надавались спеціальні знижки на оливу, бензин, шини від компаній-виробників. Клуб мав власний прапор і значки для членів, членські квитки.
Сумські автолюбителі залюбки брали участь у гонках. Особливо відзначився вже згаданий вище Едуард Кайданський. Так, у 1913 році він не міг оминути увагою автопробіг Москва–Берлин–Париж. Саме він пілотував власний «Мітчел», а до складу екіпажу відомого сумчанина входили його шофер і племінник.
Автівка Кайданського потрапила у аварію в Литві, але все ж дісталась до кінцевої точки маршруту, де сумського автомобіліста зустріли з усіма відповідними почестями, хоча жодної нагороди підприємець не отримав.
Проте участь у такій знаковій гучній події зробила з Кайданського місцеву сумську знаменитість і закріпила його авторитет.
