Історія сумської залізниці сягає ХІХ сторіччя. Вона пов’язана не лише з появою магістралей і сполучень, але й перших заворушень залізничників, які стійко відстоювали свої права. Далі на sumy-future.
Перші лінії Сумського повіту
Сумська лінія Харківсько-Миколаївської залізниці була побудована у 1876-1878 роках. Вона простягалась від станції Ворожба, що на Сумщині, до Мерефи в Харківській області, її протяжність складала 227 верст. Магістраль мала 15 станцій та 2 полустанки. Лінія здебільшого обслуговувала цукрові заводи.
Роменську ділянку ділянку було побудовано у 1881 році – після викупу Харківсько-Миколаївської залізниці.
У 1907 році магвстраль об’єднанали з Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею в Південні залізниці.
У 1901 році до Сумської магістралі примкнула приватна Білгород-Сумська лінія. Залізниця належала акціонерному товариству, з яким було укладено договір про передачу в експлуатацію на 85 років з подальшим правом викупу у 1923 році. Гілка мала лише одну колію.
Загальна довжина колій становила 152 км, на ній було 9 станцій та спільна з Харківсько-Миколаївською лінією станція Баси.
Умови праці залізничників були важкими, а оплата – низькою. До 1907 року тривалість зміни, наприклад, кондукторської бригади сягала 18 годин, а паровозної – 16. Тобто середня тривалість робочого дня перевищувала 12 годин. Для прикладу, службовці контори працювали не більше 6 годин.
Крім того, часто доводилося працювати понаднормово. До того ж, дуже економили на штаті – обхідники змушені були проходити вздовж колії до 24 верст щодня, адже кількість робітників була пов’язана з фінансовими витратами.
Боротьба за права
Невдоволення залізничників призвело до появи професійно-політичних організацій шляховиків. Взимку 1905 року у Харкові з’явилася Спілка службовців і робітників Південних залізниць.
20 вересня 1905 року Міністерство шляхів сполучень ініціювало в Петербурзі наради представників залізничників для обговорення наболілих для робітників питань. Але переговори зайшли в глухий кут, а результатом стали масові страйки.
10 жовтня заворушення докотилися і до Сумщини – до страйків долучилися залізничники Харківсько-Миколаївської магістралі. Першими застрайкували залізничники станції Білопілля. На станціях Суми і Білопілля з’явилися страйкові комітети Спілки службовців і робітників Південних залізниць.
10 жовтня у депо станції Білопілля зібрався мітинг службовців і робітників. Осінні “Дні свобод” ознаменувались низкою мітингів. 18 жовтня перший страйк відбувся у Сумах на привокзальному майдані. До страйку залізничників приєдналися селяни.
6 грудня свою роботу припинили шляховики станції Суми, робітники Білопілля не вийшли на роботу 10 грудня.
Для охорони порядку залізничники разом із працівниками місцевих підприємств утворили робітничу дружину, яка контролювала ситуацію.
Протягом 2-х тижнів головні станції Сумської лінії знаходилися під впливом страйкових комітетів. Через революційні настрої шляховиків ч кінці грудня Сумський повіт перевели на становище надзвичайної охорони, а пізніше там був запроваджений військовий стан.
Масові арешти лідерів страйкарів, відсторонення від роботи та репресії з боку влади зупини страйки. Знов повторити досвід шляховики Сумської лінії змогли лише під час Лютневої революції.
Так, під час страйку залізничникам вдалося створили міліцію і дружини, але застосувати зброю вони не наважилися. Сумський повітовий комітет обрав мирну тактику боротьби.
