У другій половині XX століття Суми переживали справжню архітектурну трансформацію: у місті з’являлися монументальні громадські споруди, покликані уособлювати сучасність і культурні амбіції радянського обласного центру. Одним із головних ініціаторів цих змін був Михайло Лушпа, який очолював міське партійне керівництво в 1972–1988 роках.
Нині його постать викликає неоднозначні оцінки, зокрема через відомості про зв’язок зі спецслужбами СРСР. Проте саме за його керівництва розпочалася архітектурна революція, яка подарувала Сумам низку знакових, самобутніх будівель і суттєво змінила обличчя міста. Як формувався цей архітектурний спадок, які амбіції стояли за масштабними проєктами та якою була ціна радянської моделі розвитку — читайте в матеріалі sumy-future.com.ua.
Адміністративний центр Сум: амбіції, бетон і скло майдану Незалежності
Одним із найвиразніших символів архітектурної перебудови Сум став ансамбль майдану Незалежності, який почали формувати на початку 1970-х років. Радянська влада прагнула створити новий адміністративний центр обласного міста — представницький, масштабний і зовсім не схожий на старі купецькі квартали. Головними елементами ансамблю стали будівля обласної адміністрації та висотний готель «Суми».
Будинок обласних організацій, нині відомий як будівля Сумської обласної державної адміністрації, зводили за проєктом харківської архітекторки Ольги Вірченко. Роботи завершили 1979 року. Споруда отримала характерну дугоподібну форму, протяжні горизонтальні лінії та стримане оздоблення. Через незвичний силует містяни згодом охрестили її «Кривою хатою» та «сумським пентагоном». Архітектура тут мала не просто забезпечувати робочі кабінети чиновників, а й демонструвати масштаб і впевненість державної системи.
Готель «Суми», збудований близько 1980 року, доповнив цей ансамбль вертикальним акцентом. Якщо адміністративна будівля розгорталася вздовж площі, то висотний готель підкреслював її силует і створював контраст із горизонтальними лініями сусідньої споруди. Обидва об’єкти були частинами єдиного містобудівного задуму, а не випадковими сусідами.
Однак за ціною архітектурного оновлення стояли втрати. Для формування нового центру знесли частину історичної забудови, зокрема будинки Штайнера та купця Суханова. Суми отримали впізнаваний адміністративний ансамбль, проте частина архітектурної пам’яті зникла назавжди.
Сумська обласна бібліотека: «квітка лотоса» Юрія Кобилякова
У 1986 році Суми отримали ще одну знакову споруду. Обласна універсальна наукова бібліотека, відома багатьом містянам як «квітка лотоса», стала одним із найоригінальніших архітектурних об’єктів міста.
Будівлю спроєктував сумський архітектор Юрій Кобиляков. Її будівництво розпочалося на початку 1980-х років, а 20 квітня 1986 року бібліотека відчинила двері для читачів. Чотириповерхова споруда зі скла та бетону вирізнялася незвичною композицією, завдяки якій її силует нагадував розкриту квітку. Це був відхід від звичної прямокутної геометрії, характерної для багатьох громадських будівель того часу.
Не менш промовистими були інтер’єри. У внутрішньому оздобленні використали мармур, травертин і дуб, поєднавши матеріали так, щоб громадський простір виглядав урочисто, але не втрачав функціональності. Бібліотека мала бути не просто сховищем книжок, а сучасним культурним центром, де архітектура створювала відповідне середовище для читання, навчання та інтелектуального життя.
«Квітка лотоса» стала прикладом того, як місцеві архітектори шукали власні форми й намагалися надати обласному центру виразного обличчя.
Молодіжний центр «Романтика» та театр Щепкіна в Сумах
Модерністські перетворення не обмежувалися адміністративними будівлями та бібліотеками. Радянське місто потребувало просторів для дозвілля, творчості й культурного життя. Саме цю функцію мали виконувати молодіжний центр «Романтика» та нова будівля театру імені Михайла Щепкіна.
Молодіжний центр «Романтика» збудували в середині 1980-х років за проєктом Юрія Кобилякова. У ньому передбачили простір для творчих занять, зустрічей і молодіжних заходів. На тлі звичних навчальних та адміністративних корпусів сама ідея спеціально спроєктованого центру дозвілля виглядала промовисто: молоді відводили окреме місце в міському середовищі.
Ще масштабнішим культурним проєктом став театр драми та музичної комедії імені Щепкіна. Його нову будівлю відкрили 1980 року за проєктом архітекторів Степана Сліпця та Андрія Чорнодіда. До авторського колективу долучився і Михайло Лушпа, який мав архітектурну освіту. У 1981 році провідні автори проєкту отримали Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка в галузі архітектури.
Театр став одним із найпомітніших творів українського модернізму межі 1970–1980-х років. Його простір організували навколо великого вестибюля, двоярусного фоє та двох глядацьких залів — великої і малої сцен.
Особливу увагу привертає порцелянове панно «Птахи щастя», створене майстрами Сумського фарфорового заводу за ескізом Віктора Зарецького. Воно поєднало архітектуру з місцевими мистецькими традиціями і стало однією з характерних деталей інтер’єру. Театр не просто обслуговував культурне життя міста — він формував окремий громадський простір навколо себе.
Сумський Палац дітей та юнацтва: архітектурний перехід у 90-ті
Історія модерністської архітектури Сум не завершилася разом із Радянським Союзом. У 1993 році Палац дітей та юнацтва отримав новий додатковий корпус, спроєктований Юрієм Кобиляковим. Це вже була інша історична реальність: держава змінилася, економічні умови стали складнішими, а міська архітектура опинилася на межі двох епох.
Палац об’єднав освітню, творчу та дозвіллєву функції. У цьому сенсі він продовжив ідею, яку втілювали «Романтика», бібліотека й театр: місто має створювати простори не лише для управління та проживання, а і для розвитку людини. Водночас архітектура 1990-х років формувалася вже за інших економічних і суспільних обставин, тому її не можна автоматично ототожнювати з проєктами попереднього десятиліття.
Цей корпус завершує нашу історію не крапкою, а переходом. Модерністська архітектура Сум була частиною радянського проєкту міста, але окремі споруди пережили політичну систему, у якій з’явилися. Їхнє призначення змінювалося, деякі будівлі потребували відновлення, проте вони залишилися частиною повсякденного життя.
Спадщина, яка потребує критичного погляду
Модерністська архітектура другої половини XX століття змінила Суми — від адміністративного центру на майдані Незалежності до бібліотеки, театру та молодіжних просторів. Ці споруди розповідають про амбіції радянської влади, професійні пошуки архітекторів і прагнення зробити обласний центр сучасним. Проте вони нагадують і про інший бік перебудови: знесення історичних будинків, втрату частини міського середовища та залежність архітектурних рішень від політичної системи.
Тому оцінювати цю спадщину лише як тріумф модернізму або лише як прояв радянської ідеології було б надто просто. Її потрібно досліджувати, зберігати і критично осмислювати. Адже місто складається не тільки з будівель, а й із рішень, які визначають, що воно залишає майбутнім поколінням, а що втрачає назавжди.