Сумщина неймовірна багата на маленькі міста і села, які буквально дихають історією. Тут і досі можна натрапити на відлуння славетної гетьманщини, «потоптатися» по дну моря, що нараховує мільйони років, доторкнутися до унікальних пам’яток архітектури і помилуватися неймовірними краєвидами та ландшафтами. На сайті sumy-future, ми зібрали для вас список місць, які обов’язково варто відвідати та побачити їх неповторну красу на власні очі.
Сумська «маленька Швейцарія»
Село Шпилівка не даремно називають «Сумська Швейцарія». Мальовниче, окутане зеленню, розташоване між сімома пагорбами (шпилями), селище дійсно виглядає райським куточком. Знаходиться Шпилівка за якихось 16 км. від Сум, тому доїхати сюди можна навіть велосипедом!
Не тільки живописні природні ландшафти приваблюють у село туристів, але й унікальні історичні об’єкти. Наприклад, археологічний Шпилівський комплекс VIII — XIV ст. у складі городища, 2-х селищ та курганного могильника.
Неподалік цієї пам’ятки національного значення у 1889 р. при розкопках було знайдено справжні скарби – срібні прикраси та монети, датовані ХІ ст.
Любителям містики теж буде на що подивитися, адже у Шпилівці є власна Лиса гора, де не ростуть дерева. Навіть місцеві побоюються ходити туди поодинці, а ось приїжджі сміливці можуть побачити на пагорбі чудернацькі фігурки, виконані у техніці ленд-арт. А ще тут рекомендується загадувати бажання, адже воно повинно точно здійснитися.
У село можна сміливо приїздити як в теплу пору року, аби помилуватися природою та зробити мальовничі знімки на пам’ять, а також зимою, коли місцеві пагорби перетворюються на справжні лижні спуски.
«Космічні» пейзажі Могриці
За 30 км від Сум знаходиться особливе місце, що, мов магніт, притягує туристів, – село Могриця. Саме тут знаходиться видовищний крейдяний кар’єр. Здалеку здається, що це декорації для фільму, або просто засипані снігом вершини пагорбів.
Насправді, більше ста мільйонів років тому тут вирувало …море! Про його присутність навіть зараз нагадують гілочки рифів, закам’янілості доісторичних морських тварин. Через 70 метрів під землею починається шар крейди – це нагадування про крейдяний період мезозою, коли нашу Землю ще топтали динозаври!
Вздовж широких повноводних рік було розташоване скіфське городище – тут до цієї пори знаходять артефакти дохристиянської епохи. Нажаль, саме городище побачити вже не вдасться – його знищили під час розробки крейдяного кар’єру у XIX сторіччі. Зате нам лишилися кургани сіверців.
Через Могрицю також проходив великий торгівельний шлях, адже поряд текла широка та повноводна річка Псел.
Село овіяно ореолом легенд. Наприклад, подейкують, що тут на пагорбах біля річки Псел закопана золота карета половецького хана, що колись потонула у водоймі. За іншою легендою у Могриці сховано багато золота розбійників, яке вони закопували у місцевих лісах. Тож не дивно, що до села часто приїжджають шукачі скарбів та археологи.
Побутує думка, що місця, де знаходяться крейдові гори, це центри позитивної енергетики. Не даремно серед білосніжного царства тут збирають лікарські рослини, які, за повір’ями, володіють цілющою силою.
«Гетьманські» Полошки
Це не тільки мальовнича місцина, але й справжня колиска гетьманського роду. Цікаві версії стосовно появи назви села, всі вони тісно зв’язані з його природними особливостями.
За однією з гіпотез, воно має таку назву через розташування у пологій долині на лівому березі річки Вербівка. Інша ж версія базується на тому, що Полошки раніше називалися Полосками, адже орна земля розміщувалася смугами між місцевими лісами та ярами.
Не тільки природні ландшафти – привід відвідати Полошки, але й славетна історія села. Взагалі, хутір тут з’явилося ще в другій половині XVI століття завдяки козацьким старшинам.
Саме в Полошках жила сім’я останнього українського гетьмана Павла Скоропадського – тому село можна сміливо назвати колискою козацького роду.
Палацовий комплекс Скоропадських колись вражав красою та розмахом, але до наших днів збереглися лише рештки колишньої величі: парадні ворота, руїни конюшні та криниця. На місці ж палацу у 1964-1966 роках було облаштовано місцевий клуб.
Поряд з руїнами маєтку гетьманської родини розташовано величезний парк Скоропадського, закладений дідом останнього гетьмана України – Іваном Михайловичем. До речі, саме йому можна завдячувати і появою знаменитого Тростянецького дендропарку. І зараз у парку Полошок можна побачити величний кедр, пірамідальний дуб, стрункі азіатські сосни, модрини.
До речі, у селі Скоропадські також володіли розробками покладів каоліну, який використовували як сировину для виготовлення висококласної порцеляни, що була відома на всю Європу.
Волокитине – перлина архітектури у занепаді
Волокитне – це не тільки про природу, але й про унікальну перлину архітектури, що приходить в занепад.
Колись тут не аби як вирувало життя – адже в селі працювала порцелянова мануфактура рідного діда останнього гетьмана України Павла Скоропадського – підприємця та мецената Андрія Миклашевського. Каолін він видобував у раніше згадуваних нами Полошках, а от у Волокитиному побудував власну «порцелянову імперію», слава про яку розповсюдилася по всій Європі.
На любителів архітектурних родзинок у селі чекають справжні знахідки, як от, наприклад, садибні парадні в’їзні ворота, що вели до розкішного величезного маєтку Миклашевського, датовані 1875 роком. Їх ще називають «Золоті ворота», виконані в неперевершеному мавританському стилі.
Також на власні кошти меценат побудував Покровську церкву з унікальним порцеляновим іконостасом, люстрами та вікнами.
Нажаль, до наших днів ні палацовий комплекс, ні храм не дійшли – ці архітектурні перлини були знищені радянським режимом у 1958 році. Про бувалу розкіш нагадує лише колись великий парк – тут і досі можна погуляти та насолодитися тінистою прохолодою дерев, а також колоритна будівля в стилі цегляний модерн, що колись була богодільним домом, а потім – школою.
Надзвичайно мальовничі пейзажі потішать око любителів природи. Злиття річок Есмані та Клевені, листяні та соснові ліси не залишать байдужими тих, хто хоче відпочити душею.
