Про садибу Суханових сміливо можна сказати, що вона є свідком історії та зберігачем її таємниць. Такі будівлі багато чого пам’ятають. Більше на sumy-future.com.ua.
Садиба Суханових
Історія садиби відомого підприємця та благодійника Дмитра Івановича Суханова розпочинається в кінці ХІХ століття. Будинок був зведений за порівняно короткий час. вже у 1895 році племінник підприємця, Микола Олексійович Суханов, завершує його будівництво.
Величний будинок на два поверхи розташувався на розі Думської (колишня назва провулка Академічного) та Петропавлівської вулиць. Садиба на той час була досить сучасною. Неподалік по вулиці Покровській розміщувалася електростанція для цього будинку, де працювало дві людини. Електростанція навіть давала невеликий прибуток.
Пізніше була побудована електростанція для всього міста і Суханов свою електростанцію закрив. У її приміщенні розмістилася фірма «Естет». Спочатку біля будинку була свердловина для забезпечення садибі водою. З 1905 року садибу під’єднано до водогону міста.
До складу садиби входить конторський будинок, що розміщений на головній лінії, господарські будівлі у глибині двору та панський будинок, що стоїть посеред невеликого та охайного парку. Основний будинок з’єднаний з конторським підземним переходом, який оснащений технічними комунікаціями.
Навколо всієї садиби розміщена мереживна металева огорожа, яка є чудовим та логічним завершенням архітектурного ансамблю. Частина огорожі збережена до наших днів.
Будинок, у якому мешкала родина Суханових, має два поверхи. Споруда є справжньою прикрасою старовинної садиби. Її фасади оздоблені чисельними ліпними прикрасами: серед них є арабески, гірлянди та маскарони сатирів, а також панно із фігурками сільськогосподарських знарядь. Завдяки цим оригінальним прикрасам фасади й будинок в цілому мають витончений та ошатний вигляд.
Нелегкими випробуванням для підприємців та поміщиків стали перші роки XX століття: по країні прокотилася виробнича криза, почалися протести робітників та селян. В цей період поміщики та промисловці зазнавали шалених збитків. На межі розорення опиняється і Суханов. Ця ситуація фатально вплинула на стан здоров’я Суханова, що стрімко погіршився. На 45-му році життя Микола Олексійович помер.
Нові господарі
Нащадкам підприємця довелося продати нерухоме майно. У 1910 році господинею садиби стала Ванда (Олена) Сумовська, яка була дружиною Якима Сумовський. Пан Сумовський в той час був одним із перших очільників акціонерного товариства Білгород-Сумської залізниці, що було створено у Санкт-Петербурзі, та був інженером шляхів сполучення. У ті часи люди такої посади мали носити військові мундири й отримували велику зарплатню. Слід зауважити, що залізниця у першій половині XX століття була одною з найприбутковіших справ. Сумовський, як акціонер залізниці, мав чималі прибутки, що дозволило його вдові придбати садибу Суханових.
Син Сумовської, Оскар Гансен, після жовтневого перевороту заховав у будинку зібрання цінних картин та предметів побуту. В його колекції були зразки італійського живопису XVII – XIX століть та зібранням фаянсу, що вважався найгарнішим в імперії. Згодом полотна з цієї колекції стали основою золотого фонду художньо-історичного музею в Сумах, що був створений у 1920 році.
Після жовтневого перевороту
За радянської влади у садибі розміщувався штаб Червоної Армії міста Суми, потім тут був місцевий партком. Під час німецької окупації в роки Другої світової у садибі були господарські підрозділи німецької влади.
Після Другої світової у приміщеннях садиби розміщувався міський комітет компартії та дитячий садок.
З початку XXI століття у садибі знаходиться інститут прикладної фізики Національної академії наук та підрозділи УМВС.
