Суми мають чимало архітектурних деталей, повз які містяни проходять щодня, не завжди замислюючись про їхню історію. Старовинні кам’яниці, величні храми, громадські споруди та будівлі радянського періоду формували обличчя міста протягом кількох століть. Одні з них привертають увагу масштабами, інші — декоративними елементами, які можна роздивитися лише зблизька.
Наприкінці XIX — на початку XX століття важливу роль у розвитку сумської архітектури відігравало меценатство. Зокрема, коштом родини Харитоненків споруджували та оздоблювали громадські й культові будівлі. До оформлення сумських споруд залучали архітекторів і художників, а декоративні елементи ставали частиною загального архітектурного задуму. Мозаїка також увійшла в історію міста — від проєктів храмового оздоблення до великих панно на громадських будівлях.
У радянський період мозаїка отримала інше призначення. Вона вийшла за межі храмового середовища й оселилася на фасадах установ, підприємств, навчальних і громадських закладів. Замість релігійних образів з’явилися символи професій, науки, праці та суспільного життя. Деякі композиції були відверто ідеологічними, інші виконували передусім декоративну функцію.
На sumy-future.com.ua розглянемо, як мозаїчне мистецтво увійшло в архітектуру Сум, який задум для Троїцького собору створив Олексій Щусєв та чим цікаві радянські мозаїки, що стали частиною міського простору.
Як мозаїка стала частиною архітектурного мистецтва
Мозаїка — одна з найдавніших технік декоративного мистецтва. Зображення та орнаменти створюють із невеликих фрагментів каменю, скла, кераміки або смальти, які разом утворюють цілісну композицію. Окремий елемент може здаватися незначним, але варто змінити його колір чи положення — і загальний малюнок уже виглядатиме інакше.
Мозаїчні підлоги були поширені ще в античному світі. Згодом техніка набула особливого значення у візантійській архітектурі, де кольоровими композиціями оздоблювали стіни, склепіння та куполи храмів. Світло, відбиваючись від скляних і золотистих поверхонь, створювало враження руху й надавало зображенням особливої виразності.
На українських землях традиція монументальної мозаїки відома насамперед завдяки храмовому мистецтву Київської Русі. Згодом її використовували в різних архітектурних стилях, поєднуючи старі художні прийоми з новими матеріалами та технологіями.
У XIX — на початку XX століття архітектори знову активно зверталися до історичних форм оздоблення. Мозаїка могла підкреслювати урочистість храмового інтер’єру, прикрашати підлогу або доповнювати декоративне оформлення споруди. Водночас вона залишалася складною та трудомісткою технікою: на відміну від звичайного фарбування, кожен фрагмент майстер мав розмістити окремо.
Для Сум ця історія цікава передусім зв’язком із масштабним храмовим будівництвом початку XX століття. Один із найпомітніших прикладів — художній задум, пов’язаний зі Свято-Троїцьким собором.
Мозаїчна підлога Троїцького собору в Сумах: задум Олексія Щусєва
Свято-Троїцький собор належить до найвідоміших архітектурних пам’яток Сум. Його будівництво розпочалося 1901 року і тривало до 1914-го. Споруду зводили за проєктом місцевого архітектора Густава Шольца, а фінансування забезпечував промисловець і меценат Павло Харитоненко.
До оформлення храму долучився й архітектор Олексій Щусєв. За його проєктом виготовили мармуровий іконостас, а також було створено оригінальний малюнок мозаїчної підлоги в огорожі навколо собору. Саме ця деталь пов’язує історію Троїцького храму з мозаїчним мистецтвом.
Важливо, що йдеться не про велике настінне панно із зображеннями святих, а про декоративне оформлення горизонтальної поверхні. Мозаїчна підлога мала сприйматися разом з архітектурою храму та навколишнім простором. Такий підхід дозволяв перетворити навіть звичайне покриття на частину художньої композиції.
Водночас доступні історичні відомості не дають достатніх підстав стверджувати, що задум Щусєва був повністю реалізований. Тому називати цю підлогу втраченою пам’яткою або докладно описувати обставини її знищення було б передчасно.
Радянські мозаїки Сум: аптечний символ і фасадні панно
У радянські десятиліття мозаїчне мистецтво помітно змінило характер. Для архітекторів це був спосіб урізноманітнити вигляд будівель, особливо тих, що мали стримані геометричні форми. Для художників — можливість працювати з великим масштабом. А для влади — ще і зручний інструмент поширення образів та ідей, які вважалися важливими для суспільства.
Один із відомих прикладів у Сумах — мозаїка зі змією та чашею на будівлі колишньої аптеки на вулиці Харківській. Цей символ традиційно пов’язують із медициною та фармацією. Він зрозумілий навіть без пояснювальної таблички: достатньо поглянути на композицію, щоб здогадатися про колишнє призначення приміщення.
Зовсім інше враження справляють великі радянські фасадні панно. На стіні дитячої клінічної лікарні Святої Зінаїди центральне місце посідає жіноча постать у світлому вбранні. Навколо неї розташовані інші фігури, стилізовані рослинні мотиви та геометричні елементи. Кольорові площини поєднуються так, що зображення сприймається не як окрема картина, а як частина всієї стіни. Композицію створили в радянський період. У каталозі «Радянські мозаїки в Україні» роботу датовано 1987 роком, а її ескіз пов’язують із художником-монументалістом Валерієм Ейсмонтом.
До слова, радянське монументальне мистецтво використовувало багато подібних образів.
Серед інших сумських прикладів варто згадати художнє оформлення будівлі колишнього головпоштамту, пов’язаної з «Укртелекомом». На ній ідеологічний зміст значно очевидніший: декоративні елементи поєднані із символікою радянської держави.
Інший підхід демонструє оформлення будівлі, пов’язаної зі стандартизацією та метрологією, на вулиці Харківській. Абстрактні форми й рельєфні елементи привертають увагу не стільки конкретним сюжетом, скільки поєднанням геометрії, фактур і площин.
Мозаїки Сум — архітектурна спадщина, яку варто зберегти
Ставлення до радянського монументального мистецтва нині неоднозначне. Частина композицій містить символіку тоталітарної доби, яку неможливо оцінювати поза історичним контекстом. Проте художня техніка, архітектурне рішення та майстерність виконання заслуговують на окреме дослідження. Вивчати твір не означає погоджуватися з ідеологією, яку він колись представляв.
Мозаїки Сум — це такий собі музей просто неба: від задуму Щусєва з мозаїчною підлогою Троїцького собору, через аптечну «змію із чашею» та жіночу постать на дитячій лікарні Святої Зінаїди, до монументальних радянських панно на «Будинку зв’язку» й метрології, і навіть напівживої композиції на літній естраді в парку Кожедуба, яка тримається на фасаді так, ніби сама дивується, що її ще не закрили утеплювачем.
До слова, про утеплювач. Не менш важливим є питання — фізичного збереження мозаїк. Під час ремонтів, а саме утеплення фасадів або перебудови приміщень декоративні композиції можуть опинитися під новими будівельними матеріалами чи зазнати пошкоджень.
І хоча мозаїки Сум належать до різних епох і розповідають про різні уявлення щодо краси, праці та суспільства, разом вони допомагають краще зрозуміти архітектурну історію міста. І якщо вже хтось колись витратив стільки часу, щоб скласти з тисяч дрібних фрагментів цілісне зображення, було б прикро втратити його лише тому, що під час чергового ремонту ніхто не подивився на стіну уважніше.