Будинки розпусти у Сумах були першими санкціонованими закладами, які допомогли взяти під контроль місцевих «жриць кохання». Далі на sumy-future.
З чого все починалося
Однією з причин появи проституції у місті була бідність, яка й штовхала молодих жінок стати «жрицями кохання». Сприяв появі «продажного кохання» та розвиток комерції, адже у Сумах проходили великі ярмарки – Введенський (у листопаді-грудні) та Збірний (з лютого по березень).
Торгівля стала своєрідним каталізатором появи перших «будинків розпусти» у місті, адже на ярмарки приїжджали купці та поміщики, а городяни з усіх цих сил намагалися організувати гарний прийом та дозвілля гостям.
Ще один фактор появи «кохання за гроші» – велика кількість військових у місті. Вони створювали особливий попит на продажне кохання.
З кінця ХVIII-початку ХІХ століття у Сумах розміщувалися військові полки та частини. Основу військ складали саме молоді чоловіки репродуктивного віку, тому їх не часте дозвілля прикрашали і публічні жінки.
Утиск прав жінок, який в ті часи спостерігалося повсюдно, «травля» і осуд суспільством «покритих» представниць прекрасної статі також підштовхувало їх до роботи в «сфері послуг».
Перші документальні відомості проституції у Сумах належать до періоду правління царя Олександра I – початок ХІХ століття. Так, якийсь полковник Козлов мушкетерського полку, що квартирувався в Сумах, скаржився губернатору Івану Бахтіну на розпусних жінок, які спокушають його підлеглих. Варто зазначити, що полк командира навіть зазнав втрат – через венеричні захворювання військові втрачали здоров’я, а деякі навіть поплатилися життям.
Тоді ж Козлов зазначив, що процвітанню розпусти в місті потурає нібито місцева влада.
Перші будинки розпусти
Запобігаючи розпусті з подальшою загрозою спалаху венеричних захворювань, можновладці зважилися на радикальний крок – фактично вирішили легалізувати «продажне кохання». У 1843 році був випущений циркуляр Медичного департаменту МВС «Про заходи до недопущення поширення нещасної хвороби», а в травні наступного року – «Правила для утриманок будинків толерантності» та «Правила публічним жінкам». Так у Сумах з’явилася ціла мережа борделів.
Один з перших відчинив свої двері для відвідувачів у 1856 році. Щоправда, заклад відчутно заважав сусідньому приватному жіночому пансіону дівчат фон Мірбах і провокував масу скарг від власників.
Так, новоспечені будинки терпимості змушені були перебратися з пристойних міських районів – згідно з розпорядженням влади заклади могли знаходитись на відстані не менше 150 сажнів від храмів та освітніх закладів.
Точної інформації про кількість сумських борделів на початку ХХ століття немає, але можна говорити про наявність щонайменше 5. Одним із них був будинок на вулиці Робочій, 86.
Якщо будинок терпимості облаштовували в орендованій будівлі, тоді власнику будинку слід було звернутися з проханням до міської управи. Власник також мав зібрати підписи домочадців про «відсутність претензій» до нових «сусідів». Коли всіх правил було дотримано і чиновники дали «добро», господар приміщення йшов із проханням до останньої інстанції – до місцевого поліцейського управління, де ставили на облік будинок розпусти.
Потім уже господарка борделя вирішувала питання з подальшим оформленням свого закладу. Вона зверталася до представників порядку, подавала свій паспорт та свідоцтво поліції про благонадійність до утримання закладу. Господиня будинку розпусти зобов’язалася утримувати заклад терпимості у справності, а жінок – у чистоті та охайності і регулярно відправляти їх на огляди до лікаря. Про новеньких і вибулих «підлеглих» вона мала повідомляти у поліцейське управління. У разі виявлення серозних порушень господині загрожував арешт або закриття закладу.
