Забуте та занедбане маленьке село з багатою історією та ефектною архітектурною перлиною, «Лебединська Швейцарія», воно чекає свого часу та відродження, а ще – туристів-справжніх поціновувачів історії.
Село Ліфіно, повідомляє сайт sumy-future, примикає до громади з містичною назвою Ворожба у Сумській області. Його історію тісно пов’язана з ім’ям великого поета та художника Тараса Шевченко.
Ліфіно утопає у живописній зелені та ховає у своїх «глибинах» багато по-справжньому гарних та безцінних історичних пам’яток.
Розквіт з дворянським розмахом
Перші згадки про село датовані 1778 роком. Спочатку ці землі належали родині слобідських старшин на прізвище Алфьорови, с саме полковому освулу Федору Алфьорову. Після його смерті хутір Лихвин (інша назва села) перейшов до вдови, а потім й сина представника славетного козацького роду.
В першій половині XIX сторіччя хутір Ліфіно, як посяг дружини Наталі Олександрівни, перейшов до громадського діяча, представника дворянського роду, який на той час мав дуже прогресивні погляди, Дмитра Олександровича Хрущова. Він, до того ж, був приятелем великого Кобзаря Тараса Шевченко.
Саме Хрущов побудував у Лихвині родову садибу, що вражала своїм розмахом. Точніше він перебудував існуючий барський особняк на горі над мальовничими озером. Центральною будівлею хазяйського комплексу був великий дерев’яний будинок, кий для надійності обклали зовні цеглою, після чого він набув легкі риси будівель в стилі французького ренесансу.
Навпроти розміщувався флігель – будинок на дві половини. Також на великій території садиби знаходився господарський двір з коморами, стайнями, винним льохом, двоповерховим будинком-гуртожитком для працівників економії тощо. Всього на території було розміщено дев’ять споруд різного призначення. По дорозі до озера «спускався» по схилу фруктовий сад з пейзажною алеєю, яка вела до дерев’яного мосту через ставок. У навколишніх ярах були облаштовані численні теплиці.
Шевченківськими дорогами
До Хрущова у Ліфіно приїздив його приятель Тарас Шевченко, коли прямував з Санкт-Петербургу на Батьківщину. Він гостював у друга, де, надихнувшись природою «Лебединської Швейцарії» (саме так називали цю місцевість сучасники), написав кілька поезій та намалював два етюди – «В Лихвині» та «Дуб».
Так, на початку 1859 року Дмитро Олександрович у Петербурзі познайомився з Тарасом Григоровичем. А вже 28 травня вони зустрілися у Москві, щоб наступного дня поїхати разом до України. По дорозі Шевченко прийняв запрошення нового знайомого, і 6 червня зупинився у Ліфіно, де жив три дня – до 9 червня. Він оселився у флігелі. Забігаючи наперед, треба сказати, що кімната великого кобзаря до нашого часу, нажаль, не дійшла. Будівля була знищена пожежею…
Треба сказати, що родина Хрущових мешкала на хуторі епізодично – бувала наїздами, а постійно проживала у Німеччині. А великим господарством керували адміністратори.
Так, їх стараннями у 1862 році на території садиби з’явилася винокурня, а пізніше – цегляний завод. В 1886 році на території господарського комплексу було облаштовано двоповерхову казарму для робочих – на вигляд будівля була схожа на замок та збереглася до наших днів.
Приблизно в той же час були побудовані кам’яні конюшні, млин, сховище для зерна, з’явився одноповерховий винний льох зі стрілчастими вікнами та ефектним оздобленням на даху.
Забуття та небуття
Під час Жовтневої революції садибу Хрущових націоналізували, а у 1921 році на її території облаштували одну з перших на Сумщині комун – « Новий світ». Саме така «доля» врятувала історичні будівлі від повної руйнації, але значно зашкодила цілісності архітектурного ансамблю.
Нажаль, ХХ сторіччя принесло Ліфіно запустіння а практично повне забуття. Згідно перепису населення 2001 року, у селі мешкало всього 50 чоловік, його колишня слава та розмах почали забуватися, а архітектурна спадщина – стиратися в пам’яті та землі…
