Сумщина – життєдайна багата на історичні пам’ятки земля, вона славиться живописними просторами та заповідними зонами, де можна відпочити тілом та душею. Нажаль, не всі знають про справжні перлини та родзинки рідного краю, адже багато з них «ховаються» у маленьких містечках та селах області. На сайті sumy-future, ми підготували топ прихованих архітектурних та природних скарбів Сумщини, про які мало хто знає.
«Мамонти» у селі Кулішівка
Мало хто знає, але саме на Сумщині розташовано перший у світі пам’ятник мамонту! Знаходиться він в селі Кулішівка.
Подейкують, що у 1839 році дехто граф Юрій Головкін вирішив побудувати в селі гуральню. Під час будівництва робітники випадково знайшли кістки мамонта, якого вони помилково охрестили велетенським чудовиськом, а ось сам граф, як людина освічена, одразу зметикував, з чим має справу.
Він запросив до Кулішівки друга і по сумісництву доктора медичних наук Івана Калиниченка. Під його керівництвом за два тижні розкопок вдалося зібрали два скелети дорослих мамонтів, а також рештки тварин льодовикового періоду! Так на території України вперше були знайдені рештки доісторичних велетнів.
Вже у 1841 році Головкін на власні кошти встановив у селі оригінальний пам’ятник на честь наукового прориву, що мав всеукраїнське значення. Він має вигляд металевої стели, на гранях якої зображено барельєф мамонта й викарбовано інформацію про цінність цієї палеонтологічної знахідки.
А ще кажуть, що пам’ятник здійснює бажання! Для цього треба його тричі обійти за годинниковою стрілкою та загадати свою найсокровеннішу мрію. Готово!
До речі, поряд з пам’ятником розташована своєрідна оглядова площадка з мальовничими видами на річку та зелені простори.
Величний монастир у Рясному
Не тільки живописна природа та краєвиди можуть привабити туристів у маленьке село Рясне, а ще й руїни колись величного чоловічого монастиря Святого Дмитра Солунського.
Він з’явився у селі в 1864 році стараннями власника цих земель, набожного поміщика Костянтина Хрущова. Він заснував у Рясному не лише храм, а й богадільню для інвалідів і чоловіче училище.
Сам монастирський комплекс складався з 3 храмів, великої дзвіниці, побутових приміщень, братні корпуси та дім настоятеля з келіями. Перший – п’ятиглавий кам’яний собор великомученика Дмитра Солунського. Другий – трапезний храм архистратига Михаїла. Третя церква комплексу – храм Преображення Господнього з позолоченим іконостасом. Окремо слід сказати про кам’яну дзвіницю з баштовим годинником.
Поза межами монастиря знаходився притулок для літніх людей (духовенства та мирян), а також готель для приїжджих прихожан, кам ‘яна лазня та монастирська лікарня з аптекою та цілодобовим прийомом фельдшера.
У саду при монастирі розташовувалася пасіка. За селом був розташований монастирський цегельний завод, а також комплекс монастирських споруд і водяний млин. До того ж, частину величезних земельних ділянок храму орендував для власних потреб місцевий цукровий завод.
При обителі діяло дві церковно-приходські школи. Монастирська братія займалася також благодійною діяльністю – допомагала продуктами та грошима найбіднішим селянам.
З приходом радянської влади монастир було зруйновано та розграбовано, але навіть в такому виглядав він залишається величним та гарним, тому його руїни варто побачити на власні очі.
Унікальна перлина Миропілля
Миропілля – не тільки живописний куточок Сумщини, але й село зі справжніми архітектурними перлинами. До речі, воно навіть старіше за самі Суми.
На головній площі Миропілля колись стояла Спасо-Преображенська церква. Від неї залишилася лише колоритна занедбана дзвіниця. Вздовж центральної вулиці села можна побачити архітектурно цікаві будинки-історичні пам’ятки, які колись належали купцям та підприємцям: Будинок Слитіна, садиба Глуховцева та інші. Не менш цікаві будівлі земської лікарні, зруйнованої церковно-парафіянської школи, де в наш час знаходиться пошта.
Але справжній скарб Миропілля – унікальна Миколаївська церква з найвищою на Сумщині п’ятиярусною дзвіницею, висота якої сягає 50 метрів. Цю величну споруду видно за кілометри.
Храм був частиною величезного Миколаївського монастиря, його було зведеного у 1885 році, а до цього ще у XVII. На жаль, внутрішнє убранство церкви не збереглося.
У 1930-х роках храм перестав функціонувати, радянська влада хотіла підірвати церкву, але від варварської розправи святиню врятував голова колгоспу, який запропонував зберігати в ній зерно.
В 90-х роках минулого сторіччя почалося поступове відродження храму. А в 1997 році було відновлено ще один храм Монастирського комплексу – теплу церкву в ім’я ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість».
Цілющі джерела села Шалигине
«Сім джерел» селища Шалигіне – унікальна природна та історична цінність. Справа в тому, що ґрунтові води самі вийшли на поверхню. Кришталево чиста та солодкувата на смак вода не тільки тамує спрагу, але й оздоровить організм. Її температура не перевищує +4 навіть влітку.
Тут навіть облаштоване місце для занурення, а над водою стоїть пара. Виглядає це дуже атмосферно та навіть містично.
Для тих, хто любить побути наодинці з природою, в Шалигіному є власний величезний природний заказник – його площа становить більше 2800 га: величезні лісові масиви та рідкісні рослини, деякі з яких потрапили у Червону книгу.
Не зайвим буде відвідати і місцеву Іллінську церкву. Храм було побудовано у 1906 році. В 90-х роках минулого сторіччя святиню відреставрували.
До речі, колись тут діяв завод відомих українських та слобожанських цукрозаводчиків Терещенко, але від нього залишился лише занедбані руїні, в яких важко впізнати колись велике підприємство. Пізніше при заводі облаштували лікарю, яка з часом набула статусу сільської.
Шалигіне має славетну історію. Під час визвольної війни 1648-1654 рр. в селі виготовлялися хліб, одяг і фураж для селянсько-козацького війська.
Зовсім поряд, за 3 км від села, на березі ріки Обести, знаходиться чоловічий монастир Глинської Різдва Богородиці Пустині, датований 1557 роком. Обитель теж варто відвідати, адже це один з найвідоміших храмів Сумщини.
Легенди розповідають, що монастир з’явився на місці чудотворної ікони Божої Матері, знайденої бджолярами у лісі на одному з дерев. А ось назва храму походить від прізвища князів Глинських, яким належали землі, де розташована обитель.
До речі, деякий час чоловічий монастир належав навіть гетьману Петру Мазепі. Розквіт пустині припадає на ХІХ сторіччя, а ось занепад стався у радянські часи.
