Перші позивні Сумського обласного радіо пролунали в ефірі ще в 1939 році. В той час в Українській РСР відбувались певні адміністративні зміни. Було прийнято рішення про утворення нової області з центром у Сумах. Про те як створювалось сумське радіо читайте на sumy-future.com.ua.
Говорять Суми!
Після початку Другої світової війни в 1943 році була створена ще одна організація – Комітет по телебаченню та радіомовленню виконавчого комітету Сумської обласної ради народних депутатів. Основною задачею утворення було здійснення контролю, організація планування та оперативного керівництва радіомовленням в області. В архівах дотепер зберігаються тексти сценаріїв радіопередач та тематичні плани, написані у період з 1949 по 1983 рік.
Дайте ваш “одобрямс”
В контексті тотального контролю і цензури на Сумському радіо старожили розповідають таку історію. Свого часу, ще до будівництва телецентру, напочатку 70-тих років, студія Сумського обласного радіо знаходилась в напівпідвальному приміщенні на вул. Петропавлівській, у самому центрі Сум. А напроти, через дорогу, у великому історичному помешканні розташовувався Міський комітет комуністичної партії. І хоча народна мудрість стверджує, що працювати потрібно якомога далі від начальства, а ближченько до кухні, в цьому випадку все було, якраз, навпаки. А все тому, що кожну фразу, кожне речення, включаючи навіть прогноз погоди потрібно було завіряти у міськкомі. Іноді на затвердження приносили, клаптики з одним чи двома реченнями. Так журналісти й працювали: написав сюжет і побіг через дорогу, там прочитали, дали «одобрямс», приклали спеціальну печатку, і лише після цього його можна було записувати й видавати в ефір.
Увага, ми переїжджаємо
Після будівництва приміщення Обласної державної телерадіокомпанії на Петропавлівській, 125 сумське радіо отримало у своє розпорядження третій поверх будівлі. Тут були створені всі можливі, на початок 80-их років, належні умови для роботи радійників, починаючи від звукоізоляції студій. До того ж тут була обладнана велика студія, в якій мали б записувати оркестри, ансамблі й хори. Дотепер в одній з ефірних студій стоїть стареньке піаніно з тих часів, на якому акомпанували виконавцям. Ліпшого місця для запису музикантів та співаків у Сумах на той час і ще довго після того, не було.
Радійні байки
Не дивлячись на закритість об’єкта, тотальний контроль, час від часу з радійниками відбувались цікаві історії, які отримували статус професійних байок. Ось одна з них, вона трапилась у 80-тих роках. В студії радіо почався запис однієї з програм. Досвідчена дикторка читала текст, а звукорежисер, переконавшись, що все йде по плану, вирішив зайнятись іншими справами, залишивши її саму. Та в якийсь момент, дикторка підіймає очі й бачить за склом, за звукорежисерським пультом не того, хто мав там бути, а не відомого, старенького, схожого на казкаря діда Панаса, який стояв, посміхався у вуса і з цікавістю її розглядав. Від несподіванки вона зблідла і ледь не впала зі стільця, але взявши себе в руки, як справжня, досвідчена професіоналка закінчила свою справу, а потім вийшла до діда, який, як ні в чому не бувало продовжував з цікавістю її розглядати. «Ви хто, як ви сюди потрапили?», – запитала вона. Подив ведучої можна зрозуміти: режимний об’єкт, на першому поверсі охорона, радіо взагалі знаходиться на третьому, піднятись сюди сторонній людині не так-то і просто. Та дід, навіть не думав ніяковіти, а продовжуючи роздивлятись ведучу відповів: «Та, оце прийшов подивитись, як такий красивий голос потрапляє у ту коробочку, що у нас на кухні. Бабця послала…»
